Этих двоих юношей мучили определенные вопросы.
- Тима, ты уверен, что мы гении?
Тима слегка приподнял голову с дивана и удивленно посмотрел на Ткалу. Кстати, в диване, как потом оказалось, были клопы…
- Ткала, ты шо? А кто мы, по-твоему?
- Ну понимаешь, должны же быть какие-то критерии гениальности, которые мы смогли бы к себе применить… И тогда мы бы поняли, что мы действительно гении… Ну и мы бы тогда действовали увереннее…
- Ткала, ты говоришь полную чушь! Какие критерии? Никаких критериев гениальности не существует. Каждый гений чувствует свою гениальность. У тебя есть сомнения, что ты гений?
- У меня -то сомнений нет, но они… - Ткала указал большим пальцем в окно, в дом напротив, - побробуй им что-то доказать.
- Да плевать нам на них! Ничего никому не нужно доказывать. Нужно просто работать, Ткала!
- Да, - согласился Ткала.
- Пойдем пить чай! - предложил, как обычно, Тима, когда речь заходила о работе.
Они пошли на кухню. На кухне они только что сделали ремонт - покрасили потолок в темно синий цвет.
- Тима, - спросил Ткала, - ты думешь, гении бывают такими тупыми как мы?
- Я тебя уверяю, что все гении такие же тупые и ленивые, как и мы! Даже в сто раз хуже! Возьмем, например, Леонардо да Винчи - тупой? Тупой! Ленивый? Ленивый! Ни одной картины не закончил! Гений? Гений! Чего ты волнуешься!
- А мы с тобой гении в чем?
- Я думаю мы с тобой гениальные писатели… - сказал Тима неуверенно.
- Ты думаешь, мы с тобой можем что-то гениальное написать?
- Да мы уже много гениального написали! Взять хотя бы твой армейский дневник, зачем ты его сжег?
- Я его слишком часто перечитывал после дембеля и он меня достал… Я просто больше ничем не мог заниматься.
- Зря… Так бы у нас уже была гениальная вещь… А теперь придется еще что-то писать…

Пьют чай молча пять минут.

- Послушай Тима, ты думаешь мы какого уровня гениальные писатели? Кого можно было бы с нами сравнить?
- Из ныне живущих?
- Ну нет, из умерших!…
- И живущих…. Ну я думаю, что Маркес - это где-то наш уровень…
- А еще кто-то?
- Да я что-то не вижу больше… ну такого уровня, как мы и нету больше…
- То есть ты хочешь сказать, что есть три гениальных писателя - я, ты и Маркес…
- Да, и мы должны создать Всемирный Союз Гениальных Писателей!
- Классно! Давай мы изберем тебя председателем союза, меня заместителем, а Маркес пусть платит членские взносы…
- Отлично, Ткала. Нужно ему написать. И если он не заплатит взносы, то мы его исключим. Тоже еще мне, гениальный писатель…
- Да, мы его в тройку включили, а он…

Тима и Ткала решили написать Маркесу. Но они не знали куда писать. Они не знали языка, который знал Маркес. Они не знали его адреса. И вообще, они не знали о нем практически ничего. Они и не читали его произведений. Вернее, Тима утверждал, что прочитал “100 дней одиночества”, а Ткала прочел один рассказ в каком-то журнале.

Они сидели в Ткалиной однокомнатной квартире на шестом этаже. Тима только что демобилизовался из армии, где они с Ткалой служили вместе. Ткала дембельнулся уже полгода назад. Они служили в горной Ахалкалакской дивизии в Южной Грузии на турецкой границе.

Дивизион самоходных гаубиц “Акация” (152-го калибра), где служили Ткала и Тима. Тима был наводчиком и командиром этой гаубицы 052. В комплект входило два ядерных снаряда. Из расположения части можно было обстреливать Турцию. Но кто ж даст…

крепость Ахалкалаки
гора Диди-Абули (Большое седло) возвышается над Ахалкалаки

В армии два этих гения и нашли друг друга. Сейчас даже трудно вспомнить, чем они тогда занимались во Львове, а особенно - что ели. Тима гениально жарил картошку, и они ели картошку. Ночью, когда под окнами разгружали хлеб и гремели деревянными подносами, Ткала спускался и покупал у грузчиков свежую буханочку за 22 копейки без очереди. Днем - очереди за хлебом. За всем. Шла перестройка Горбачева. В воздухе витало ощущение грядущих перемен. Ткала и Тима предчувствовали свое великое гениальное будущее.

Тима приехал к Ткале, чтобы вместе куда-то поступать. Они решили поступать в Москву во ВГИК - там был сценарный, актерский и режиссерский факультеты. Они придумали сценарий художественного фильма, который нужно было снимать во Львове. Это был культовый фильм про Львов.

Два гения поехали в Москву.
Жизнь гения трудна и неказиста, поскольку каждый думает, что вы просто идиот.

Москва, утро, Киевский вокзал. Ткалу разбудила девушка милиционер. Ему в этот момент снился один из тех снов, который оставляет реальные отпечатки в реальной жизни. Все это было так нелепо, так неудобно…
Тима спал в следующем ряду самых неприспособленных для отдыха советских вокзальных кресел, разделенных противными поручнями. Лечь на два кресла было невозможно.

Во ВГИК у них документы не приняли. Они ночевали на вокзале.
- Девушка-милиционер, - сказал Тима, после того, как она проверила Ткалины документы и получила объясниние, что они приехали поступать…
- Это удивительное сочетание - девушка, да еще и милициснер, - объяснил Тима, чем его поразило это утреннее видение, - разве она сможет понять кто перед ней…
- Нам нужно срочно сдать куда-то документы и устроиться в общагу.
- Да…

Оказавшись рядом со Щукинским театральным училищем, Ткала попробовал туда поступить. Он вспомнил стихотворение Есенина “Русь”:

- С горы идет крестьянский комсомол, и под гармонику наяривая рьяно, поют агитки Бедного Демъяна… Давай я попробую, Тима!
- Ты не поступишь, - сказал Тима.
- Почему?
- У тебя львовский акцент. Тебя с ним не возьмут.

Но Ткала все равно пошел. Да, его не взяли. Одному гению с акцентом щукинцы предпочли двенадцать бездарностей…
И в тот же день они подали документы в Педагогический институт на дефектологический факультет, специальность олигофрено-педагогика; и поселились в чудесной общаге, где обитало много абитуриенток. Девушки с энтузиазмом вступили в борьбу за умы, сердца и желудки двух юных гениев. В этой борьбе в итоге проиграли все. А гении особенно, поскольку были развращены.

Вскоре жизнь показала, что Ткала и Тима - никакие не гении.

- Кто же они? - спросит внимательный читатель.

Да никто. Просто хорошие люди.

Ткала и Тима попытались писать, но у них ничего не получилось. Сценарий культового фильма про Львов они так и не смогли записать…

Начиналось так: два странствующих друга - художник и музыкант - пришли в один город. Город назывался Сан-сити (Солнечный город), но только по-другому, поскольку город этот был в какой-то маленькой немецко-австрийской стране типа Люксембург, но не Люксембург. События проходили как-бы в средневековье. Удивительно, что друзья находились в Солнечном городе вот уже третий день, и все это время дождь лил не переставая. Люди изредка проходили по улицам, с большими черным зонтами, поднятыми воротниками и опущенными головами. Художнику нужно было рисовать, а музыканту играть на своей мандолине, но никто не заказывал портреты, и никто не останавливался послушать музыку. Да просто негде было и встать - дождь льет.

Они сидели в маленькой харчевне на центральной площади и пили кофе, кажется. Это было время, когда только закончились турецкие войны и в стране Габсбургов появилось кофе. Австрийцы стали добавлять в кофе сахар и молоко… И вдруг на площади рядом с кафедральным костелом они увидели старуху.

- Смотри - сказал художник, - похоже она не боится дождя.

Старуха сидела на ступеньках перед храмом. Струйки воды стекали по ее мокрым седым волосам. И вот друзья уже на площади.

- Извините мадам, мы уже третий день в этом городе, но никто не хочет с нами разговаривать, даже хозяин харчевни. Что здесь происходит, может вы объясните?

Старуха, посмотрела на друзей пьяными глазами и улыбнулась:

- Да, вы обратились по адресу. Я расскажу вам, что произошло с Солнечным городом, но давайте зайдем в эту харчевню и вы угостите меня чашечкой кофе…

Вот что рассказала старуха:

- Дождь в Зоннерштадте пошел, когда в городе появился Голландец. Он поселился в маленькой гостинице на краю города, и по вечерам бродил по улицам в широкополой фетровой шляпе. О нем тут же поползли слухи. Кто-то говорил, что это известный ученый, кто-то называл его проклятым… Кто-то утверждал, что он ищет женщину, которая может снять с него заклятье.

На самом деле все было просто - это был Человек Дождя. Дождь преследовал Голландца - это было родовое проклятье. Он не знал никакой другой погоды, кроме дождя. Он думал, что у всех так. Но однажды кто-то рассказал ему, что вода не должна постоянно литься с неба - это не норма. Бывают и солнце, и звезды. Но самое удивительное происходит тогда, когда заканчивается дождь и солнечный свет преломляется в туче - радуга.

Голландец не мог поверить, что такое существует. Его родовое поместье находилось в таком месте в горах, где постоянно шел дождь. Но когда Голландец ушел искать Радугу, дождь последовал за ним. Голландец пошел в город Солнца - Зоннерштадт. Он надеялся там найти свою Радугу.

В один вечер Голландец пришел в театр. Примой театра и любимицей всех мужчин города была Стелла. Красота ее была необычайной, но актрисой ее считали посредственной. Ей очень мешал плохой режиссер этого театра. И это было видно. Играя роль, она как-бы говорила зрителям: посмотрите, что меня заставляет делать этот идиот. Я уже не помню, как звали режисера. Итальянская фамилия. Кажеться Гатти. Хотя нет, не Гатти. Три слога типа Гвандини… Да это и не важно.
Важно, что она была актрисой. И очень красивой актрисой…

Голландца увидел Викарий. Викарий недавно прибыл в городок, где возглавил местный приход. Викарий был молод, красив и связан целибатом. Он не мог жениться. Но у него были определенные детские переживания, связанные с сексом, которые он не исповедовал. Его попросту совратила в детстве кузина - двоюродная сестра. Когда они были у бабушки, она притворялась спящей и оголялась на постели. И он к ней прикасался. Потом он долго все это переживал, замаливал и запощевал, но его духовник видимо был не достаточно опытным, чтобы выковырять из молодого семинариста такой обыденный грешок. Это было странно, поскольку в католическом пособии исповедника есть прямой вопрос о сексуальном переживании связанным с родственниками… Короче, адреналин не давал Викарию покоя. А поскольку Викарий был красноречив и хорош собой, его воскресные проповеди стали невероятно популярными, особенно среди женской половины городка.

И вот однажды Викарий сидел в кабинке-исповедальне и услышал голос, который заставил его сердце рваться из груди.

- Я хочу исповедовать свой грех, святой отец…
- Слушаю тебя, сестра… Говори же, Господь любит тебя.
- Я влюблена… - произнесла девушка.
Сердце Викария застучало так, что он испугался, что она может услышать этот звук. Он вспомнил один из взглядов, который он ловил на каждой утренней проповеди. Это был взгяд, за который мужчина с восторгом отдаст жизнь. Викарий никогда не видел ничего подобного. Это был взгляд гейши, который Стелла репетировала для одной японской пьесы.
- Это не грех сестра, иди с миром… - прохрипел Викарий.
- Нет, постойте, святой отец, я не знаю, что мне делать…
- Молись, сестра, и проси, чтобы Господь показал тебе, суженый ли он твой, или нет… Попроси помощи у родителей…
- Я сирота, у меня никого нет.
- Молись, чтобы он попросил твоей руки…
- Я не могу молиться… и … он не попросит…
- Почему…
- Он связан обетом… Я люблю вас…

Стелла была великолепной актрисой. Она обманула даже знатоков, которые считали ее посредственностью - она просто играла посредственность. Она могла сыграть все, что угодно. Сейчас она играла влюбленность в священника. Она прилично играла. К тому же она была действительно влюблена в Викария. Единственное, что ее немного беспокоило, так это чтобы не переиграть. Она иногда переигрывала. Если бы Стелла могла видеть будущее, то она бы увидела, что вся эта игра с Викарием ничем хорошим не закончится. Но она была влюблена и ни о чем не думала. Актриса.

Викарий несколько месяцев избегал ее, но она ежедневно посещала его утренние проповеди. По вечерам у нее были спектакли.

- Вы - свет мира… - начинал Викарий свою проповедь, и вдруг у него отнимался дар речи. Это был взгляд гейши.

- Свет… Это вы свет… Ставят ли звезду под посудину? Нет, она должна стоять на канделябре, и светить всем в доме…

Стелла улыбнулась. Викарий оговорился… Вместо “свеча” он сказал “звезда”. Это она - Стелла.

Викарий никому не исповедовался и сатана поймал его на гордыне: “Я сам справлюсь” - решил Викарий и какое-то время пытался лично не исповедовать людей по утрам и днем, чтобы не столкнуться со Стеллой. Он не мог исповедоваться сам, поскольку его ближайший помощник - диакон - был похотливым дядькой, любителем допивать вино, смешиваемое для причастия. При этом он неизменно напивался… Викарий не считал разумным открывать ему свою душу… Короче, Викарий попал в ловушку…

Кончилось это все тем, что однажды Викарий переоделся в мирское платье, одел парик, приклеил бороду и тайком пробрался в театр. Он увидел Стеллу на сцене… Вообще-то, взляд гейши у нее получался лучше…

Утром она пришла в костел и после проповеди Викарий робко взглянув на нее пошел в исповедальню…

- Святой отец…
- Да Стелла…
- Вы знаете меня….
- Да, знаю…
- Что мне делать?
- Прочти Отче наш… десять раз…
- Я люблю вас… Я хочу быть вашей женой…
- Я не могу жениться - у меня целибат!
- Мне все равно, я не могу жить без вас… Я погибаю…
- Зачем тебе это, Стелла? - зашептал Викарий, - Столько достойных мужчин у твоих ног. Я знаю, что сын мэра предлагает тебе руку и сердце. Выйди замуж, стань достойной женой…
- Мер никогда не позволит ему жениться на мне…
- У тебя было пять мужчин, - вдруг сказал Викарий.
- Откуда вы знаете? - удивилась Стелла. Этого никто не мог знать.
- И тот кто у тебя сейчас - не муж он тебе…
- Святой отец, у меня никого нет… Кроме вас…
- Это я вспомнил диалог Христа с Самарянкой…
- Я чувствую, что меня влечет что-то страшное. Какая-то одержимость… Помогите, Альберт… Молитесь за меня…
- Я попробую, Стелла… Я болен тобой. Я думаю только о тебе. Я был вчера на ствоем спектакле…
- Ох…

Стелла ухватила Викария (как вы уже поняли его звали Альберт) за руку и прижалась к ней губами…

Викарий увидел Голландца из окна своей комнаты. Он проходил через костёльную площадь.

- Кто это, Стефан? - спросил Викарий у диакона.

Стефан подошел к окну.

- Это Голландец. Проходимец. Говорят, что он принес дождь.

- Чушь, - Викарий ухмыльнулся. Он презирал это суеверие мелких церковных чинов.

В этот вечер Стелла играла гениально. Публика неистовствовала - все вдруг поняли, что Стелла гениальная актриса. Поклоны продолжались около часа. Стеллу вызывали раз десять.

Стелла сидела в гримерке, когда вошел Викарий. Он был с приклеенной бородой и в парике. Стелла не узнала его. Он был необычайно бледный.
- Что вам угодно…
- Это я, Стелла…
- Господи…. Камилла, оставь нас, - крикнула Стелла служанке.
- Что с тобой, Альберт…
Викарий повернулся к ней и наотмашь влепил пощечину.
- Что это было? Что ты творила сегодня! Ты никогда так не играла! В тебя вселился дьявол! Я знаю, это он! Этот бродяга в шляпе…

Викарий опять замахнулся на Стеллу…

- Оставьте ее, Викарий.

В дверях стоял высокий красавец с ухоженной трехдневной небритостью. У него были длинные каштановые волосы, связанные в хвост, и синие глаза. Он был в длинном темно-зеленом плаще, в руках зеленая широкополая фетровая шляпа…

- Голландец! - воскликнул Викарий, - вот он - дьявол!

- Убирайтесь! - сказал Голландец.

Викарий испугался и, пятясь, выпрыгнул из гримерки…

Голландец и Стелла.

Они стали разговаривать без слов.

- Я пришел за тобой.
- Я поняла это сегодня. Я увидела твои глаза. Что со мной происходило?
- Может ты почувствовала мою любовь…
- Любовь?
- Да это была та любовь, которая дает свободу. Теперь ты свободна…
- Свободна… Свободна от чего?
- Свободна от рабства, в котором ты жила…
- Но что это значит? Я принадлежу тебе?
- Нет, ты свободна… Ты свободна стать моей женой…
- Но я не знаю тебя…
- Я Голландец…
- Это я уже поняла… О тебе многое говорят в городе. Это ты принес нам дождь?
- Да…
- Ты колдун?
- Нет. Я Человек Дождя. Если я найду свою Радугу - дождь прекратиться. Это просто такой знак, чтобы мне легче было понять, понимаешь? Это от Господа, наверное…
Все это было странно, но Стелла вдруг почувствовала себя так мирно и счастливо с Голландцем. У него были необыкновенные глаза, он был красив, как Бонд. Джеймс Бонд…
- А почему, собственно, нет… - подумала Стелла, - я ведь актриса. Все что мне светит - быть любовницей мэра Зоннэрштада… Но я его совсем не знаю, этого Голландца… А что я теряю?

- Я наверное делаю что-то неправильно, - произнесла Стелла вслух, - но, как я понимаю, вы предложили мне руку и сердце, а я согласилась…
- Да, Стелла, - ты все правильно поняла.

Она услышала его голос и ей стало сладко.

- Что мы делаем дальше?
- Ты одеваешься и идешь за мной. Мы едем в Альпы. Ко мне домой. Там мы поженимся.
- В Альпы? Ты ж Голландец.
- Это просто имя…

Горожане привыкшие к проливному дождю разошлись по домам, когда Голландец и Стелла вышли из театра. Стелла подняла голову и увидела звезды.

- Звезды.
Голландец поднял голову:
- Это вон тот свет на небе?
Стелла посмотрела на него:
- Ты никогда не видел звезд?
- Никогда. Я чувствую себя необычно. Где капли?
- Дождь прекратился… - сказала Стелла.
- Когда прекращается дождь - появляется радуга, - сказал Голландец, - Я не ошибся - это ты, Стелла.
- Радуга появляется днем… - задумчиво произнесла Стелла…

У нее начались сомнения… Может это просто сумасшедший парень… Одет он был явно не по-жениховски…

- Куда мы идем?
- Мы уходим из этого города!
- Уходим?
- Если ты хочешь…
- Но я, наверное, не могу…

Голландец молча смотрел на Стеллу. Он думал, что решение принято, дороги назад нет. И тут эти сомнения. Он не хотел ее принуждать. Она свободна. Он знал, что прежде чем начать общаться с любимой женщиной, на ней нужно жениться.
- Я не могу так сразу все бросить. Я тебя совсем не знаю. Здесь мой дом… у меня билеты раскуплены на два месяца вперед…

Голландец грустно смотрел на Стеллу, и вдруг несколько капель упало на его шляпу. Опять начался дождь.
- Здесь нет никакой мистики, - сказала Стелла… - Просто у нас в это время сезон дождей…

- Пусть горят костры аутодафе! - раздался вопль. Это был Викарий: - Вот дьявол, который принес проклятие нашему городу.
Викарий привел с собой толпу фанатиков и стражу. Воины схватили Голландца и началось приготовление к судилищу. Викарий решил сжечь Голландца по законам Святой Инквизиции.

- Приведите сюда Стеллу, - крикнул Викарий.

Привели Стеллу. У нее на лице отрешенность. Зачем она сомневалась? Что происходит?

- Стелла, подтверди, что этот человек дьявол! - заорал Викарий. Никто никогда не видел его в такой ярости.

Стелла подняла свои глаза и посмотрела на толпу. Какое у Викария искаженное лицо. Голландец смотрел на нее с любовью.

- Стелла, ты была с ним! Отрекись, иначе пойдешь на костер! Признай, этот человек принес дождь в Солнечный город?!

- Да, - сказала Стелла, - он искал…

- Какое еще свидетельство нам нужно! - воскликнул Викарий. - Он одержим дьяволом и должен быть сожжен! Готовьте костер!

Голландца стали готовить к сожжению на костре. К рассвету все было готово к судилищу!

- Стелла! - сказал Голландец.

- Уйди, Стелла! - крикнул Викарий. - Иди домой!

Костер не загорался из-за дождя. И вдруг - солнце. И радуга в туче.

- Я ухожу, - сказал Голландец.

Голландец вскочил на радугу.

- Стелла, иди со мной, ты же моя Радуга.

- А как же все мои платья?
- Там у тебя будеть во сто крат больше платьев и красивее…
- Тогда я иду….

- Стреляйте в них, стреляйте, - закричал Викарий, выхватил мушкет у солдата и выстрелил.

Стелла подбежала к Голландцу, раздались выстрелы, дым. Ничего не было видно. Когда все рассеялось, никто уже не видел ни Стеллы ни Голландца. А в городе опять пошел дождь, который не прекращается до сего дня.

Бродячий оркестр, который четыре раза появлялся в уличных сценах и неудачно пытался что-то сыграть, в этот раз играет заводную пьеску.

Пока старуха вела свой сказ, художник стал рисовать ее портрет. Но дождь размыл его, и показалось лицо молодой женщины.

Старуха увидела портрет и сказала:

- Да - это я.

- А где же Голландец?

- Наверное на Небесах. Либо в горах…

- Так вы что не успели запрыгнуть к нему на радугу?

- Видимо не успела… А может и успела. Ах да, это же была Стелла. Моя хозяйка. А меня совут Камилла!

И тут появляется уличный оркестр со своей пьесой. Музыкант к ним присоединяется и выдает соло на мандолине.

Вот приблизительно такой был сценарий, но никто его не видел и, естественно, не поставил. Персонажи художника и музыканта в этой истории - это прототипы самих авторов. Но их характеры хорошо не прописаны. Не продуманы.

Тима поступил и чуть не стал олигофренопедагогом. Мало кто знает, но обычно в олигофренопедагогическую практику входит физическое воздействие на маленьких дебилов и эмбицилов. То есть их попросту колотят по чем зря…. Вот картина будущего - Тима стал завучем школы для умственно отсталых детей по кличке Палач…
Тима закричал “А-а-а-а-а!” и замотал головой, отганяя наваждение. Больше он не смог заставить себя идти в институт. Он стал работать в Подмосковье формовщиком железобетонных конструкций. Не смотря на убийственную для потенции вибрацию, он женился на бывшей однокурснице и родил дочь…

Ткала уехал во Львов. Он поступил на факультет журналистики, приняв коммунистическую идеологию, как единственно верную (поскольку научную) идеологию в мире. Но это ему не помогло: его вскоре выгнали…

В общем, Тима и Ткала разделили судьбу обычных никем не понятых гениев. Но они еще не догадывались, что они бывшие…

- Алло, Ткала, привет, это Тима!
- Привет, что такое? Что случилося?
- Ткала, - сказал Тима дрогнувшим голосом, - я уже не писатель…
- Да? А кто ты?
- Я художник…
“Бедный Тима, - подумал Ткала - видимо, это вибрация… Или женитьба…”
- Тима, ты же был гениальным писателем…
- Да, Ткала, но мне срочно нужны деньги… Поэтому я решил стать гениальным художником…
- Давай, я приеду, и поговорим…

Ткала поехал на вокзал, взял билет и сел на московский поезд. В поезде он стал мысленно представлять себе будущий диалог с Тимой. Он понимал, что друга нужно успокоить. “Тима, ты же понимаешь, что нельзя гнаться за деньгами! Нельзя менять род гениальности. Если ты уже гениальный писатель и потратил на это мучительные годы, то не стоит прыгать теперь в художники. Тем более, что может оказаться, что художник ты вовсе не гениальный. Ну посмотри на свои картинки, что здесь гениального…”

Такой мысленный монолог готовил Ткала. Он не сомневался, что убедить Тиму будет не сложно.

Ткала приехал в общежитие и постучал в дверь. Дверь открылась…

Где сейчас эта картина? Это была первая картина Тимы, которую увидел Ткала. Она называлась “Салют. Идиллия”. Она висела на шкафу, закрывая почти весь шкаф, который перегораживал комнату надвое: на как бы спальню, и как бы кухню. На картине была изображена жена Тимы. Она сидела на постели в ночной рубашке и смотрела на входящего с монологом на устах Ткалу. Из-за ее плеча выглядывал сам Тима - автопортрет. У изголовья несколько книг. За их спинами окно общежития. Ночное небо за окном и… салют.

И Ткала понял, что Тима покинул их с Маркесом навсегда… Свой монолог он так никогда и не произнес. Ему было жалко только одного: почему мир так несправедлив! Почему гений ради хлеба насущного вынужден бросать перо и браться за кисть! И Ткала понял - деньги правят миром… И стал им служить… Но потом понял, что не стоило…

***
- Кто будет играть нас молодых,- спросил Тима через двадцать пять лет.\
- Мы будем играть! В гриме… - ответил Ткала.
- А нас теперешних?
- Тоже мы…
- И тоже в гриме?
- Да, в хорошем старящем гриме, чтобы мы старые отличались от нас молодых, - Ткала убеждал Тиму, что фильм нужно снять.
- Хорошо, тогда снимаем… А деньги есть?
- Зачем?
- А что мы там во время съемок жрать будем?

Так от в Бастилії на той момент сиділо кілька в’язнів, і один із них на вечірній прогулянці став волати нелюдським голосом, що тут катують нещасних людей. Ці крики страшним відлунням пролетіли над Парижем, біля Бастилії почали збиратися натовпи буржуа, народ переповідав міські легенди, від яких кров стигла у жилах міщан… На той момент, це вже не був звичайний натовп. Це був революційний натовп буржуа цілком морально готовий до рішучих дій. А саме - до цілковитого і поголівного знищення аристократії, як класу.
Чому ж вони раптом так зненавиділи цю вишукану французьку аристократію? Карл Маркс стверджував, що верхи не могли, а низи не хотіли, що продуктивні сили випередили рівень виробничих відносин і т.д. Але хіба за це так жорстоко вбивають стільки людей. Тут є свій секрет. Таємниця Парижу.

Загадкового в’язня, зойки якого пробудили революційний Париж звали маркіз де Сад, і був він людиною непересічною. Іронія долі полягала в тому, що своє ув’язнення цей герой революції відбував у Бастилії… як би це сказати… як звичайнісінький педераст.
Мало хто знає, що за кілька років до цих подій маркіз де Сад здійснив (замутив) справу, яка зіграла вирішальну роль у кривавому поваленні французької монархії. Ви розумієте, що повинно було щось статися у Франції, щоб слово «аристократ» давало простому народу моральне право зарізати кожного, хто до цього слова був якось причетним. І продуктивні сили тут ні до чого.
Мадам Тюсо в ті буремні революційні часи працювала помічником майстра, який виготовляв посмертні воскові маски. За завданням господаря вона перебирала гори відрубаних голів біля гільотин на парижських вулицях і робила посмертні маски з облич великих аристократів і королівських осіб. Пізніше їй вдалося зняти кілька масок із самих катів - страчених героїв революції (зокрема, Марата)… Коли Мадам Тюсо привезла свою воскову колекцію в Лондон - вона досить швидко розбагатіла. Інтерес англійців до французької революції був надзвичайний - англійська знать і королівська родина (нащадки норманів) були родичами замордованих французів. Ніхто не йняв віри, що у такій освіченій культурній цивілізованій країні можливі такі жахливі звірства, багатотисячні масові вбивства. До речі деякі англійські історики вважають, що Велика Французька революція врятувала британську монархію. Висновок, який зробили англійські аристократи: причина повстання мас - сексуальна розбещеність монарха і всієї знаті. В переляканій Англії почалася нова епоха - Вікторіанство. Рух джентльменства (джентльмен (gentlemen - смиренний чоловік. Так називав себе Ісус Христос ( Матвія, 11 гл. «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (for I am gentle and humble in heart)))- це учень Христа, відважний проповідник). Пуританська сексуальна стриманість сублімувала в зовнішньо-політичну експансію. Англія запанувала на соленій воді, і невдовзі здійснилася мрія Кромвеля - зробити весь світ Англією… Своїй величі Англія завдячує Біблії - скаже потім королева Вікторія…
Але давайте знову повернемося до Парижа за декілька років до Французької революції. Навіть не до Парижа, а до Еркюля. Еркюль - робоче передмістя Парижу. На той час серед аристократів було модно мати в передмісті будиночки для любовних втіх. Був такий будиночок і у нашого славного маркіза де Сада.
Маркіз де Сад - потрапив до королівської гвардії в 14 років де і був швидко розбещений старшими товаришами. Талановитий красунчик, навіть одружившись на достойній і закоханій у нього багатій панянці, вже не міг жити без пригод. Його еркюльський будиночок перетворився на сексуальну лабораторію. Пізніше на знаменитому судовому процесі маркіз пояснював, що його рід з давніх давен володів секретом виготовлення чудодійного бальзаму, який надзвичайно швидко заживляв рани. Цим бальзамом де Сади вже кілька століть постачали війська його величності. Але для того, щоб вдосконалювати властивості бальзаму (над чим маркіз щоденно трудився в поті чола), йому потрібні були поранені. А оскільки війни не було, то він наймав повій, робив їм надрізи, а потім змазував їх бальзамом і заживляв їхні рани. Довгий час експерименти садистів проходили без проблем, повії не висловлювали претензій - що не кажи, вони ж торгували своїм тілом, а маркіз їм за ці тіла добре платив. Але одного разу він привіз до Еркюля молоду вдову, яка вперше вийшла на панель і відразу не дуже вдало - вона потрапила під скальпель маркіза і його асистентів. Коли вдову почали різати ножами, їй зірвало дах - вона почала несамовито волати на весь Париж. Маркіз наспіх перев’язав їй рани, змазавши бальзамом, і залишив у кімнаті на другому поверсі. Збожеволіла вдова вистрибнула у вікно, зламала собі, здається, руку, але як була - гола, вся в крові і обмотана бинтами - вибігла на вулицю із страшними криками. Кричала вона довго і голосно, досить швидко зібравши навколо всіх мешканців слобідки. Викликали жандарма… Коли з’ясувалося, що до чого, звістка про те, що аристократи у своїх заміських будиночках ріжуть простих людей, перевернула Францію догори ногами. Король був змушений взяти під варту і привселюдно судити маркіза. Маркіз висловлював здивування, як шановний суд, принизився до того, щоб слухати свідчення людини, яка за гроші торгує своїм тілом. В Голландії, наприклад, повії не мають право захищатися і свідчити у високому суді…
Так, чи інакше, але маркіз став символом деградації аристократів і каталізатором народного гніву проти монархії.

Коли люди починають знищувати людей за моральними ознаками - це означає, що почалася моральна революція. Томас Карлейль казав, що будь-яка революція безглузда, окрім моральної.
Настає момент, коли ти не просто відчуваєш, що маєш моральне право позбавити когось життя. Більше того, якщо ти цього не зробиш - не скоїш вбивства, то візьмеш гріх на душу. Є випадки, вони описані в Біблії, коли вбивство - єдина правильна реакція на певну поведінку людей.
Покарання смертю, наприклад в Біблії передбачається за навмисне вбивство, подружню зраду, гомосексуалізм, скотоложество і т.д.
Древнім людям було очевидно, що це гріхи, достойні смерті. Коли для людей Божі заповіді втрачають очевидність - це називається моральна контрреволюція.
Сьогодні такий момент настав - моральна боротьба досягнула такого антагонізму, що без крові вирішити моральне протистояння практично неможливо. Наприклад, ви уявляєте собі як без крові перетворити повій, педерастів, педофілів і розпусників (тобто, вас) у високоморальних людей? Якщо вони самі цього не захочуть.

А вони (тобто, ми) можуть не захотіти.

Потрібне диво, яке міг чинити тільки Ісус Христос. Але дива вже не буде.

Господи, прости і помилуй Україну!

Дослівно з грецької поганство (παγανισμός) перекладається як ідолопоклонство (язичництво). Тобто первісне значення слова «поганий» означає той, хто поклоняється ідолу. З точки зору біблейської моралі - це достатня підстава, щоб позбавити людину життя.

Бог подарував нащадкам Авраама (Ізраїлю) Землю Обітовану за віру і праведність їхнього патріарха. При цьому Бог вимагав поголовного знищення всіх попередніх мешканців цієї землі - від немовляти до старого. Геноцид поганих народів і передача їхнього майна племенам Ізраїля є актом цілком Божим і жодним чином не аморальним з точки зору Бога. Ізраїль в даному випадку з волі Божої виконував роль ката, щоб покарати поганих людей. Коли згодом Ізраїль сам деградував, Бог посилав для його покарання інші народи - халдеїв, ассирійців, персів, греків, римлян і т.д.
Тобто геноцид у всі часи був звичайним і доволі розповсюдженим політичним інструментом, який Господь використовує для покарання поганих народів. На прикладі Ізраїлю ми бачимо, що варто було Іудеям розкаятися, як Господь збирав їх зі всіх куточків землі на Землю Обітовану, відновлював стіну Єрусалиму, відбудовував Храм Бога і т.п.
Поки Українці не зрозуміють, що голодомори - це було покарання за їхнє поганство - вони, як спільність, ніколи не вийдуть на новий моральний рівень. А отже і новий рівень стосунків - політичних, економічних, соціальних, духовних…
Поки українці шукатимуть причини своїх негараздів не в собі, а в інших (в жидах), вони приречені на виродження.
Що потрібно нам зрозуміти…
Як ви себе почували щодо одного із найжорстокіших в історії людства останніх геноцидів в Руанді. Може ви втратили сон, чи апетит? Може ви плакали, почувши як сотні тисяч трупів вкрили плесо озера Вікторія? Ваше серце обливалося кров’ю, коли ви почули, що світ може втратити таку самобутню культуру і мову як тутсі чи хуту?
Вибачте, а може ви взагалі не розумієте про що мова?
Так от, коли із світової історії і культури раптом зникне такий етнос як український, вісім мільярдів населення планети Земля навряд чи зодягнеться в верету і сяде в попіл. Не багато хто навіть зрозуміє, а що власне сталося.
А кілька мільйонів може й подякують Богові.
Тобто треба бути дуже наївним дурнем, щоб вважати, що є хтось, кому ми українці потрібні, крім нас самих. Більше того, в історії людства просто не існує народу, який би так хотіли стерти з лиця цієї чорної землі, як український. Якщо такі і є, то їх вже просто нема. Наївний дурень, хто допустив думку, що сьогодні вже ніхто не хоче і не буде нас знищувати, коли у нас вже своя держава. Першим, хто це зробить, може бути особисто Господь Бог. Чи ви думаєте він тішиться, дивлячись на ваші подвиги?
Десятки і сотні великих держав зникло з політичної карти світу протягом світової історії разом із їхніми славними народами.
Якось я прочитав, що в офісі однієї з найуспішніших компаній світу - Майкрсофт - висить гасло: лишилося три місяці до нашого повного банкротства.
Ось що ми повинні написати на всіх біл-бордах: лишилося три місяці до завершення історії українського народу. Якщо ми будемо поводити себе й далі так само безглуздо, то через три місяці ми будемо знищені фізично, й ім’я Україна буде стерте з політичної карти світу.
Ну може не за три місяці, а за три роки…

***
Якщо б вас як розвідника і патріота заслали до ворожого народу (наприклад, в стародавню Османську імперію (Туреччину)) і поставили завдання - знищити цю націю, як джерело постійної загрози Україні. Що б ви робили? Якось на мідному кільці колони мечеті в Ізмаїлі я побачив арабський напис. Екскурсовід переклала: татари повстали від ситого життя. Татари і турки жорстоко конкурували за вплив на Причорномор’ї. Стишивши голос наш гід сказала: п’ять мільйонів українців татари знищили і вигнали в ясир у 15-17 століттях…
Але повернемося до завдання - як знищити ворога з середни?
По-перше, треба розділити, розчленити суспільство за будь-яку ціну. Розділена держава не може протистояти зовнішньому ворогу. Розділити можна за етнічною, територіальною, культурною, мовною, соціальною та іншими ознаками. Все йде в хід. Я б постарався зробити так, щоб уряд, суд і правлячі верстви корумпувалися (деградували), щоб люди зневажали свій уряд і зневажали правлячі верстви, відчули навіть моральне право їх вбивати. Для цього потрібно, щоб перестали працювати релігійні інститути з такими інструментами корекції душевного здоров’я нації як сповідь, молитва, читання Святого Письма, піст, пожертвування, благодійність, духовні практики. Люди повинні замкнутися в собі, перестати довіряти один одному. Громадяни повинні зневажати і ненавидіти свою державу. Я б постарався заохотити представників правлячих класів поводити себе зухвало, нахабно, розбещено і безкарно, щоб їхні доходи сильно відрізнялися від доходів простих людей, щоб закони не діяли проти правлячої верхівки.
Кожний регіон має свій діалект , темперамент і героїв. Я б зробив так, щоб східні турки, зневажали західних турків і навпаки. Я б організував кілька побиттів чи вбивств на територіально-культурному ґрунті, підкинув би ідею автономії регіональним лідерам. Послав би кілька десятків трупів у цинкових трунах з Заходу на Схід і навпаки.
Я б спробував зруйнувати основу нації - сім’ю. Я б постарався, щоб розпуста поширилася серед людей, і як наслідок - розлучення, покинуті, закомплексовані діти, я б легалізував гомосексуалізм і таким чином спрямував би гнів Божий на цю державу, я б всіляко сприяв пропаганді розпусти, оскільки розпущені люди не можуть досягати великої спільної мети. Вони думають тільки про те, як задовольнити свою порожню спрагу. Я б постарався знищити первістків, як фараон намагався зробити це із синами Ізраїлю, які сильно розмножилися в Єгипті. Знищити первістків - це знищити силу і красу нації. Це знищити найсильніших. Я б зробив так, щоб перші вагітності в цій країні жінки переривали абортами, щоб всі розлучалися, щоб всі були вражені прокляттям розпусти. Щоб люди розлучилися, достатньо, щоб вони мали між собою статеві зносини до шлюбу.
Я б рекламував алкоголізм і тютюнокуріння. Сприяв поширенню наркоманії. Я б зробив все, щоб найсильніша і найталановитіша частина працездатного населення виїхала на заробітки і працювала на інші країни, щоб діти росли без батьків, під впливом моєї пропаганди, щоб розбиті сім’ї вже не з’єднувалися. Я б зробив так, щоб за складністю ведення бізнесу ця країна займала перші місця у світі. Щоб тут було неймовірно важко вести свою справу і турбуватися про себе, щоб люди формувалися лише як намити, наймані працівники.
В принципі я зробив би все те, що сьогодні пороблено з Україною.
І треба бути наївним дурнем, щоб вважати, що це сталося випадково. Ще безглуздіше сподіватися, що є якась велика міжнародна установа, типу ООН, яка денно і нощно турбується, щоб всі народи землі, а особливо такий співучий народ, як українці, мирно і щасливо розмножувалися на своїй землі.
Не будьте ідіотами. Подивіться, хто продає вам і вашим дітям алкоголь, сигарети, наркотики, розпусту, хто створив такі закони, що Україна займає найганебніше місце в Європі за всіма показниками. Ми найменше виробляємо на душу населення, ми найменше створюємо (ВНП). Ви, українці, просто якась загадка природи - найлінивіші істоти на континенті.
Якщо ви уважно подивитеся, хто це все робить, то побачите до болі знайомі прізвища. Всі вони вже отримують пенсію по 15-25 тис. гривень на місяць.
Всі вони - славні. Всі вони вельможні. І влада не відійшла від них.
Постає питання, чи маєте ви моральне право позбавити їх життя? Тобто, чи маєте ви право скористатися інструментом №1 політичної боротьби - насильством?
За Конституцією, ви просто зобов’язані зробити це з тими, хто своїми діями ставить під загрозу існування і щастя народу України.
Біблія говорить, що влада береться силою і лише той, хто прикладає зусилля, обіймає її. Важко одному із найлінивіших народів на землі прикладати зусилля. Не кажучи вже про надзусилля, без якого неможливо отримати владу.
Для над-зусилля потрібна над-мета, суперціль!
Китайці перед творення свого економічного дива народили таку суперідею: якщо кожен китаєць працюватиме не 8 годин, а лише 8,5 годин, то це можна прирівняти до появи на ринку робочої сили країни рівної за населенням Об’єднаній Європі. А якщо китайці додадуть ще годинку… Весь світ через п’ять років стане на коліна перед Великим Китаєм.
Ідея зрозуміла і проста. Півгодини робочого часу створили економічне диво. Підняли і об’єднали націю.
Українцям сьогодні потрібно забути про алкоголь, сигарети, наркотики, 8-ми годинний робочий день, п’ятиденний тиждень. Мінімум - шість днів по десять годин. На державному рівні. І взяти в руки мечі. Духовні і фізичні.
Сьогодні в так званих цивілізованих європейських країнах можна піти за грати, за проповідь Біблії. Достатньо прочитати публічно «Если кто ляжет с мужчиною, как с женщиною, то оба они сделали мерзость: да будут преданы смерти, кровь их на них» (Левит 20:10-16) і ви отримаєте штраф, або будете визнані несповна розуму. Світ зійшов з розуму. Біла раса наповнила своєю розпустою землю. Якщо ви українці не зупините цей світ, то цивілізація закінчиться. Пам’ятайте: знищувати поганих - обов’язок кожного.
Що ж, коли так, то нехай спалахнуть вогнища аутодафе!!!

***

Знищувати поганих ми можемо не тому, що ми хороші. Ми такі самі погані і будемо сповна покарані за те, що засудили і підняли свою руку на братів. А Христос казав не судіть, і не будете засуджені. А оскільки ви вже засудили, то судитимуть і вас…

Є, правда, ще один спосіб боротьби - шлях Ісуса Христа. Але хто може ним йти? «Любіть один одного, як Я вас полюбив…» «І кожний побачить, що ви учні мої, як матимете любов між собою».
Не судити. Любити. Пробачати…
Учнівство Христа. В цьому сила, перемога і вічність…

З точки зору Біблії, люди живуть лише для того, щоб шукати Бога. Бог дає їй шанси, створює моменти істини. І коли Бог бачить, що людина змарнувала свої шанси знайти Бога (який недалеко від кожного з нас, в Космос не треба летіти), її життя (і тимчасове, і вічне) втрачає сенс. Людина перестає жити в очах Бога. Бог переживає кожну втрачену душу, як ми переживаємо втрату дитини. Щоб врятувати наші душі, Він посилає Христа, який стає викупною жертвою за наші гріхи і воскресає з мертвих. Але яка освічена людина може в це повірити? Якщо повірити в таке, то можна тоді повірити у що завгодно! Немає нічого неможливого! Але коли Христос повернеться, чи знайде він віру на Землі?

***

У Льва Толстого є таке оповідання про жорстокого управителя, який знущався над мужиками, забирав їхніх баб, накладав на них важке ярмо. Мужики почали навіть зговорюватися його вбити, та ніяк не наважувалися. І тільки один їх відговорював, проповідуючи любов Христову і пропонував віддати помсту Богу. Одного разу управитель примусив мужиків орати в свято. Всі пішли, але страшенно були злі і кляли свого мучителя, а той один поставив свічку на плуга, запалив і йде, співає церковні гімни. Почув про це управитель, погано йому стало, поїхав він мужиків відпустити, кінь під ним кинувся, злякавшись свині, і управитель наштрикнувся на кіл і нутрощі його випали. Таким чином граф Толстой доводить, що «непратівлєніє злу» є ефектнішим і швидшим засобом перемоги над ним, ніж «пратівлєніє».

Напевно, я, все ж, піду, якщо Бог поможе, тим шляхом …

Вы поняли Суть?

Если поняли, то возлюбите Бога всем сердцем, всей душой, всей силой и всем пониманием своим. И ближнего своего, как самого себя…

Но понять суть никто сам не способен. Только тот, кому Сущий это откроет…

з новим і праведним законом?

А дождемось-таки колись”

Т.Г. Шевченко

«Так сказав Господь Бог: … ще шістдесят і п’ять літ, і буде зламаний Єфрем, так що перестане бути народом!» Це пророцтво Ісаї проти народу Ізраїля, десяти колін Ізраїля, які відступили від Господа, і піднялися проти своїх братів з коліна Іуди, іудеїв (раніше жидів)… Ізраїль (Самарія) перестав існувати як народ.

Україна. Наші дні. 80% дівчат переривають свою першу вагітність абортом. Знищуються первістки, ті що відкривають утробу, знищується краса і сила нації, її генофонд. Чи потрібно ще комусь пояснювати, що безкарний дошлюбний і позашлюбний секс - це знищення нації?

Через шістдесят п’ять років Україна перестане існувати як народ.

Якщо не покається.

Ось Вам новий і праведний Закон:

1. Українці вірять в єдиного Бога, творця Неба і Землі, і Сина Його, Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа. Біблія - наша Конституція, Ісус Христос - наш Цар, любов до Бога і до ближнього - наша нездоланна сила. Українці готові в будь яку мить і будь де віддати своє життя в Ім`я Бога, Сина його Ісуса Христа і Батьківщини. Українці готові прикладати надзусилля, щоб перетворити свою державу у квітуче, чисте і щасливе Царство Боже, а також допомогти іншим країнам Світу очиститися і позбутися скверни. Смисл нашого існування - навернути весь світ до Господа Ісуса Христа, прийняти його благодать, спасіння і вічне життя.

2. Кожний українець має право народитися в законній повноцінній сім`ї - не в сім`ї одинокої матері і не опинися в смітнику абортарія. Тому позашлюбний (дошлюбний) секс і розпуста в Україні караються кримінально аж до найвищої міри. Подружня зрада, проституція, гомосексуалізм, дошлюбні і позашлюбні статеві зносини, розбещення (порнографія), аморальна поведінка є кримінальними злочинами в Україні і будуть такими поки існує світ. Вживання непристойної лайки, розпивання алкоголю, куріння, наркоманія, носіння непристойного одягу (оголення) на публіці тягнуть кримінальну відповідальність.

Загальноосвітні школи в Україні розділені за статевою ознакою - окремі школи для хлопчиків, окремі для дівчат. Хлопчиків розбещують порнографією, дівчат - матюками. Ось чому непристойна лайка в присутності жінки прирівнюється до згвалтування і карається відповідно (краще смертю). Жінці - найвищу турботу - це матір, дружина, сестра, донька. Українки виходять заміж незайманими, зберігаючи свою цноту як найвищу цінність, віддаючи її своєму чоловікові тільки у першу шлюбну ніч. Інакше шлюбу, як таїнства Божого, не існує. Батьки не можуть позбавити своїх дітей права народитися в освяченому Богом шлюбі (непорочне ложе, дошлюбна чистота обох партнерів). Українки не користуються протизапліднювальними засобами, але народжують скільки Бог дасть. В Біблії сказано, що жінка “”спасеться дітородженням, якщо залишиться в вірі й любові, та в святості й цнотливості”. Якщо українки не захочуть народжувати і виховувати здорових і хороших дітей, нація перестане існувати. Народити і виховати дитину для жінки важливіше ніж будь-яка кар”єра у світі. Тому чоловіки повинні виконувати біблейську заповідь “Чоловіки, обходіться з дружинами розумно, як із ніжною слабкою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємцями благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви”.

3. Бог звільнив Україну - не лізьте в ярмо. Українці не працюють на іноземців і не можуть бути рабами, чи боржниками іноземців. Іноземці можуть працювати на українців, бути боржниками українців. Українцям забороняється брати споживчі кредити в банках (це прокляття Господнє). Працюйте на себе, на Україну, а раб не достойний життя. Звільнися з рабства (кредиту) всіма можливими способами - «не давай сну очам своїм, а вийди на свободу, хоча б і голим».

Українець зобов’язаний вести безупинну війну- у кожну хвилину життя і у кожному місці, а коли потрібно, то й гідно зустріти смерть, утверджуючи Закони Бога і Христа в житті суспільства, завдаючи ударів по безчестю, аморальності і поганству.

Священний обов`язок українця - служба в армії. Кожний українець повинен стати професійним солдатом, офіцером. Якщо українець не може служити в армії, він зобовязаний безкоштовно відпрацювати певний час на громаду. Чужеземець зобовязаний безкоштовно відпрацювати певний час на громаду.

За легкістю ведення бізнесу Україна на першому місці у світі. Українці зневажають хабарництво і хабарників. Українці не порушують правил дорожнього руху і не дозволяють робити це іншим. Українці люблять Україну і Бога. Ніхто безкарно в присутності українця не може порушувати Закони Бога, чинити непристойно, лаятися, ображати гідність жінки, зневажати Україну і Українців.

Ніхто безкарно не може поклонятися ідолам, займатися чаклунством, віщуванням, гадання і астрологією, бо це огидно Богу.

Ці Закони вводяться в дію сьогодні. Всі Українці повинні скласти публічну присягу (в присутності двох людей) на вірність Богу і Україні. І почати виконувати Закон. Присяга надає Вам також владу вимагати виконання Закону від оточуючих. Ті, хто буде чинити опір виконанню Законів Божої Країни Русі-України, будуть знищені.

Міжнародна політика

Всі, хто розділяє наші переконання - наші брати. Всі хто чинить зло - проти нас. Ми любимо людей, наших братів будь якої національності. Хто хоче бути українцем, любить Україну і готовий виконувати цей Закон - є українцем. Люди, які не люблять Ісуса Христа, не визнають його Господом, нехай будуть прокляті (анафема)- Св. апостол Павло.

Маранафа - Господь гряде!

* * *
Мене мучить це питання: ваші потреби неможливо задовольнити. Зрозумійте. Ви ніколи не станете щасливими! Справа в тім, що питання потреб - це не питання економіки. От, якби потреби обмежувалися ситим шлунком і житлом…
Економічні задачі ідіотські. Наприклад: на дереві висить п’ятнадцять яблук. До дерева біжать двадцять людей, в трьох з них - кольт, у двох - парабелум, і в одного - калашніков. Питання: хто володітиме обмеженими матеріальними благами (яблуками) після їх розподілу?
Ви бачите, що задачі, які нібито вирішує економіка, не має нічого спільного з наукою. Для їх вирішення потрібна арифметика, бойові мистецтва, балістика, військова справа…
Ось я подумав: якщо потреби людини є необмеженими, то потрібно бути дуже цинічним шахраєм, щоб створити, і дуже наївним дурнем, щоб вірити у ідеологію з гаслом «Від кожного за здібностями - кожному за потребою». Це гасло тримало в лещатах наші наївні мозки в комуністичні часи, і багатьох тримає й досі. Чому?
Люди - це такі істоти. Вони грішать. Їх легко спокусити. Ось, наприклад, вам повідомили, що ви виграли мільйон. Щоб його забрати вам потрібно заповнити бланк і відправити організаторам розіграшу. Ось і все! Ну бланк коштує якихось 80 баксів. Ви ж розумієте, що це шахрайство. А раптом… Ну, 80 баксів це не такі великі гроші, щоб не ризикнути заради мільйона. Ви віддасте їх, щоб назавжди вбити це питання з підсвідомості: «А що, коли це була правда?». Дива ж бувають…
Є відомий анекдот, як банк піднімає ставку депозиту до 20%, коли у всіх інших - 6%. Всі ж розумні люди, всі сміються… Але банк піднімає ставку до 50%. І народ не витримує - понесли гроші. От ви зараз усміхаєтеся. Ви думаєте, що це вас не стосується. ..
Та ви ж першими понесете! Не понесете під 50%, понесете під 100! Під 200%!
А під 300% ви закладете свою квартиру…
Чи може вже заклали?
Вважайте, що це плата за перший курс навчання в народному фінансовому університеті.
- Ткаленко, ти не розумієш, це все моє життя. .. Я втратив все …
Це не вигаданий діалог. В мене був знайомий, який помер після шахрайства в «Еліта-центрі». Людина продала квартиру, добрала кредит, знімала однокімнатне помешкання, рахуючи дні до новосілля.
До чого це я…
Людей легко обдурити. Більшість людей все життя проживають в омані. Омана розвіється в момент смерті…
Але головне - неможливо задовольнити матеріальні потреби людини…
Але саму людину можна задовольнити, навіть зробити її щасливою. Ви вже здогадалися, що матеріальні потреби і щастя - дві великі разніци.

* * *

За Епікуром задоволення, це відсутність страждань. Задоволення народжується саме там, на тій тонкій межі, де закінчуються страждання. В ту мить, коли людина вгамовує спрагу, насищається, зігрівається. Далі задоволення просто міняє форму, але не зростає. Людина, яка не відчуває голоду, не відчуває задоволення і від їжі. Людина, яка не мерзла, не має насолоди від теплої грубки.

Епікур був одним із великих - він розумів, що для того щоб отримувати максимальне чуттєве задоволення, потрібно максимально обмежити свої тілесні потреби. І ще потрібно позбутися страху смерті і мати друзів. Щодо смерті, то за словами Епікура, це ілюзія: її не існує, поки ми живі; а коли вона прийшла, то нас вже не існує.
Вчення Епікупа пізніше було спотворене послідовниками, які ніколи не знали великого філософа. Чоловікам потрібна якась філософія, щоб більш переконливо затягувати в ліжко жінок. Ось вони й почали, посилаючись на Епікура, проповідувати чуттєву насолоду, як найвищу життєву цінність.

* * *
Я думаю, ідеальним втіленням епікурейської філософії істинного задоволення стало вчення Ісуса Христа. Є така відома історія про Ісуса Христа і Самарянку. Вони зустрілися опівдні біля колодязя і Христос каже жінці:
- Дай мені попити.
Чоловік і жінка біля колодязя за містом. Самарія, велика дорога, полудень, спека…
- Як це ти, іудей, просиш пити в мене, самарянки…
Вона приймає це загравання. Вона ж розуміє, що має на увазі чоловік, який просить її вгамувати спрагу. Тим більше цікаво, що це іудей. Іудеї вважали самарян нечестивими і не спілкувалися з ними. Вони не мали права доторкуватися навіть до речей самарян. А тут він просить, щоб вона дала йому пити. Хіба це не прозорий натяк? Вона ж розуміє, яка вона приваблива і спокуслива. Навіть іудей попросить попити…
Учні Христа, які повернулися з міста, куди вони ходили купити харчів, були вражені картиною Ісусового спілкування з гарною молодою жінкою. Невірною. Нечистою. Самарянкою…
Але це трохи згодом. А тепер загадкова відповідь Христа.
- Якби ти знала дар Божий…
Про що це Ти, Господи? Який такий дар Божий?
- Якби ти знала Хто говорить до тебе: «дай мені пити», то ти б сама просила у нього… І Він дав би тобі води живої.
Ну що це за натяки? Як цю фразу може сприйняти проста, не обтяжена цнотою самарянка? Вона охоче підтримує цей флірт з красивим і харизматичним іудеєм:
- Пане, тобі ж нічим зачерпнути. А колодязь глибокий! Звідки ж в тебе вода жива? Невже ти більший від нашого отця Якова, який дав нам цей колодязь?
Вона говорить ні про що. Просто заграє. Ісус підтримує розмову.
- Той хто п’є з цього колодязя, знову захоче пити. А хто вип’є води, якої Я дам, той не буде прагнути довіку. Моя жива вода стане в такій людині джерелом, що тече в життя вічне.
Самарянка бачить, що хлопчина говорить речі явно неадекватні. Напевно соромиться чи вагається. Вона по своєму розуміє його натяки: можливо він багатий (іудеї ж багаті) і він натякає на те, що коли вона його «напоїть», то і він їй щедро віддячить. Самарянка вирішує швидше перейти до справи і прямо каже:
- Дай же, пане, мені води отої, щоб я більше не мала спраги і не ходила сюди черпати.
Яку відповідь вона сподівалася почути? «А ну підійди ближче, моя кицю…»? Самарянка підходить впритул до Христа. В ії похітливому погляді спрага, яку неможливо задовольнити водою з цього самарянського колодязя. Ніхто в її місті не міг вгамувати її спрагу. Може цей іудей зможе? Він дивиться на неї так ніжно…
- Піди, поклич свого чоловіка і приходь сюди…
Самарянка усміхнулася. Він боїться, що вона заміжня! За іудейським законом якщо він доторкнеться до заміжньої жінки, то його можуть покарати смертю…
- В мене немає чоловіка… - промовила самарянка, і додала про себе: «Хтось тут, здається, збирався задовольнити мою спрагу? Де ж Твоя жива вода, Пане?…»
- Правду ти сказала, що в тебе немає чоловіка, - Ісус посміхнувся, - бо в тебе було п’ять чоловіків, а той, якого ти зараз маєш - не чоловік він тобі. Це ти справедливо сказала…
- Господи, - Самарянка враз змінилася на обличчі. В очах переляк, хіть миттєво кудись зникла, вона відступила на два кроки, уважно вдивляючись в спокійні і радісні очі іудея.
- Бачу, що ти Пророк…

*  *  *

Є щось магічне владне і дивовижне в тому, що хтось знає, скільки в тебе було сексуальних партнерів. Дійсно, таке може знати тільки Пророк. Що переживає людина, яка раптом отримує від когось точний фото-відео звіт своїх гріхів. Ось тут ти мацаєш когось в автобусі. Ось тут ти відкрив на роботі порносайт і намагаєшся відвернути монітор від співробітників, ось ти в поїзді…

Від Ісуса Христа монітор не відвернеш!

Христос знає хто ти. Він бачить, як ти намагаєшся вгамувати свою спрагу. Але та вода, яку ти п’єш – не здатна вгамувати.

Вода Христа преретворюється на джерело у твоєму серці… Вгамовує назавжди… Вода вічного блаженства… Вода Небесного Раю…

Клас!

Знайди того, хто побачить у твоєму оці навіть порошинку і попроси: якщо ти бачиш щось в моєму оці, витягни, будь ласка…

І ти відчуєш невимовну радість очищення.

А як його знайти, того, хто бачить пилинку в оці ближнього і не бачить колоди у своєму?

Це ти.

Ти можеш допомогти. Врятувати. Очистити!

Але кому ти потрібний?