Це може повернутися?
Я побачив цю роботу Миколи Пимоненка в альбомі, і вона вразила мене. Подивіться уважно. Що незвичного в цих обличчях? Придивіться на молодих? Ви бачили коли-небудь такі обличчя у молодих?
Це божственний сором”язливий рум’янець…
Якщо він не повернеться, то хіба повернеться велика епоха героїв? Хіба ми побачимо ще лицарів? Читоту думок і вчинків? Вірність і відвагу? Як ми можемо побачити все це?…
четвер, Лютий 18, 2010 в 21:00
Лютий 18, 2010 в 22:48
“Весiлля в Киiвськiй губернii”-1891р.- дiйсно одна краших робiт Миколи Пимоненка. Там не задньому планi жiночка в бiлому нарядi, схожому на фату, i чоловiк з “прапором” Хто вони? Вбранням схожi на наречених. Чи просо ряженi?
Лютий 19, 2010 в 14:46
Наречених видно неозброєним оком.
Лютий 19, 2010 в 15:55
Подивіться, що в його очах - тестостерон зашкалює
Лютий 22, 2010 в 14:07
Згоден з Майстром. Переплутати не можливо, бо “зашкалює”.
“.
.
Але, невпевнена хода такіж обличчя молодят, ніби говорять: “Не пара
За молодятами зупинився на мить “Верещагин” (Біле сонце пустелі). Не смійтесь, придивіться уважно. Зробіть стовідсокове збільшення, і ви самі побачете в ньому “верещагінську вдачу”.
“Орел”, якого дві найближчі жінки щосили тримають за “крила”.
Та дарма. Зараз він зупинився на мить і, з подивом, вирішує для себе складну, я би сказав “коперніківську” задачу: а вона таки вертиться!?
Скрипаль. Користуючись тим, що уваги на нього ніхто не звертає, виграває собі щось дуже ліричне та жалібне. Словом своє. Те, що вже ніколи не повернеться для нього особисто.
Тарілки тут не у діл. І хлоп уважно вираховує момент паузи, щоб гримнути ними, чим засвідчити, що і його присутність, як музики, не стане для господарів марнотратством.
Обабіч дороги з ліва стоїть молодичка. Вона наперед знала про проходження весільної процесії повз її хати. Пориоділась, причипурилась, а коли почула гомін, підхопила якусь ганчірку та й вийшла з дому: ” …та так, за роботою застали! Насподівано…”
Старша жінка, що праворуч, навмисно не одягалась, як і запрошення не чекала. У чому була, в тім і вийшла:”не кожного дня ж біля ії хати стілько народу глину місять!”
Дружби. Знали би ви, як довго і ретельно дружба тую палицю підбирав: ця довга, а не рівня, ся рівна, та не довга.
А дружка? Не дарма Жанна її з молодою попутала. Скільки часу пішло, скілько нервів коштувало їй те, щоб перед дружбою так виглядати!
Богу слава - не дарма.
От ідуть вони двоє, і вона слухає-вслуховується про те, що її прапороносець повідає. А повідає він про те (бо. сла., що матінка не чули), як чудово пахне сіно вечорами гень там за селом біля самісінького лісу…
Запоріжці. І не сперечайтесь зі мною! Замикають шлюбний ескорт не гості, не родичі (навіть дуже дальні) не “любі друзі”, які з часом “перевтілюються” у заклятих ворогів (або й навпаки ?!), а саме вони - “запоріжці”. Що ледве не першими з самого рання стовбичать біля паркану хати, де буде весілля. Зверніть увагу на їх ходу. Багатолітня практика, панове, відшліфувала в них вміння, будучи в діжку п’яними, сінхронно пересуватися усіма чотирма ногами, міцно обійнявши один одного.
По одинці, шпорталися би вони у багнючі та дригали б кінцівками, як тєй хрущ, що перевернутий на спину.