Інститути цноти
Це не інститути краси (сексуальної привабливості). Це інститути духовної краси.
Вчора в новинах передали, що світ охопила хвиля розлучень. Ну там Мадонна, Франчук… багато людей, одним словом. Ну і виступає астролог. Дають, короче, слово астрологу. Ну і він з такою серйозною… лицем з таким серйозним, пояснює нам, тупим, в чому ж проблема. Звідки ж всі ці розлучення. Ну ми і слухаємо. А він каже:
- Панiмаєтє, мір вошол в епоху Вєнери…
Ось, в принципі, і все пояснення. Епоха Венери.
- Чому ви розлучилися з дружиною?
- Розумієте, все було добре, поки не настала епоха Венери… Зради, образи, несуміність характерів…
Щойно до мене дійшло - розлучення - це покарання жінки. За що? За блуд.
А може ні… Може це покарання дітей? Та ні, покарання дітей - це все одно покарання жінки.
В Дарницькому ЗАГСі в Києві ведуча шлюбної церемонії повідомляє своїм пошлюбленим.
- Є один шанс із дев’яти, що вам вдасться зберегти шлюб!
- Перепрошую, що ви маєте на увазі?..
- Це статистика нашого загсу - два шлюби, вісімнадцять розлучень на тиждень. Ну, якщо сказати просто, то у вас немає жодних шансів зберегти шлюб в Україні. Це просто статистика…
В Енциклопедії Школяра я прочитав що в Україні у 2004 році на кожних 10 шлюбів було 11 розлучень. Успішним сьогодні вважається шлюб, в якому пара прожила до розлучення три роки. Більше шести - вважається, що це був ідеальний шлюб. І у свідомості молодого українця вкоренилося саме таке поняття про “ідеальний” шлюб. Вони думають, що слова “доки смерть не розділить нас” - це лише гарні слова. Вони просто не знають, як можна бути разом до смерті. Для них це таємниця. Таїнство. Секрет. І для них цей секрет закритий.
Таїнство шлюбу - це одне із основних святодійств у християнстві (і майже у всіх релігіях). Таїнство означає, що є в шлюбі певний секрет. І секрет цей дуже простий - непорочне ложе. Тобто молоді повинні зберегти цноту до першої шлюбної ночі. Якщо вони не змогли зберегти чистоти до шлюбу, то вони не зможуть зберегти її і в шлюбі. Це такий тест. Люди, які переспали до шлюбу ідуть в світ, щоб примножувати скорботу.
В мою “першу шлюбну ніч” (тобто першу ніч після першого одруження) теща застелила залатане простирадло. Я подивився на нього і подумав: “Це і є мій шлюб…” Наречена вагітна, вже не до сентиментів… А я думав що мого IQ вистачить, щоб зберегти шлюб. Вистачило його на кілька місяців. Народження доньки не допомогло. Якось уночі я втік назавжди…
Інтелект не допоміг навіть сильним світу цього зберегти шлюб.
Допоможе тільки чистота.
Але цей спосіб - збереження цноти - простий лише на перший погляд. Сьогодні далеко не багатьом вдається зберегти непорочне ложе (цноту) до шлюбу. Навіть, коли людина знає секрет, вона не може самостійно встояти перед спокусою. Ну, ми ж вже занесли заяву в ЗАГС - можна і в ліжко. Дівчата, не піддавайтеся цим похітливим тваринам (нам, тобто). Ну хіба, що ви не розраховуєте більше ніж на шість “ідеальних” років подружнього життя.
Недавно я прочитав, що актор Девід Духовний лікувався від сексуальної залежності, і навіть це йому не допомогло врятувати шлюб.
А ви не знаєте, коли він встиг підхопити цю хворобу?
Я свою сексуальну хворобу підхопив у шостому класі, коли однокласник показав мені порнографію. Вчителька думала, що вона вчить мене фізиці, а я сидів на уроці, дивився на неї, і нічого не бачив, нічого не чув. Я відчував себе як Адам, який щойно скуштував забороненого плоду. З цієї миті я почав думати тільки про одне - секс. Прощавай фізика! І хімія, до речі, теж…
Ви вже знаєте, що цнота - це найцінніше, що є не тільки в дівчини, але й у хлопця. Це те, без чого створена вами сім’я (і ваші діти) буде приречена на скорботу. Згадайте скільки ваших позашлюбних дітей ви знищили ненародженими. А вони б могли зараз жити, любити вас. А чому ви вбили їх? Бо ви не зуміли зберегти цноту. Бо вас обдурили. Вам сказали, що секс головніший за чистоту. І ви повірили. Треба платити за свою простоту (тупість). Подивіться, скільки людей ви вбили, обдурили, пограбували, підтерлися і викинули, розбили надії. А тепер ви лікуєтеся від сексуальної залежності і годуєте хлібом з маслом цілу систему подібних інститутів.
Так, Ткаленко, так, ми це зробили… О-о! Нещасні ми нещасні!
Ну добре, заспокійтеся. В мене та сама історія - четверо дітей в трьох шлюбах… Це тільки вершина айсбергу. А внизу - гори трупів. На що мені ще сподіватися, як не на Господа?
В Лескова є один такий герой Памва Безгнєвний, так він молився: Господи, пошли мене в ад, бо я тільки цього достойний, а ще надіюся отримати долю в Царстві Небесному.
Ну це як про мене…
До речі, колись існувала система інших інститутів. Вона була значно дешевша, ніж клініки, в яких лікують залежних від сексу та інших залежних. Ці інститути були призначені для того, щоб допомогти людям зберегти цноту. Тобто свободу (унезалежненість), майбутнє, щастя, життя…
Досить мало існує шансів утриматися від сексу до шлюбу, якщо вам не допомагає ця система інститутів.
Якось я спілкувався з одним курдом - їх громада живе в Україні. Він мені розповів, що вони своїх дівчат вже не пускають в школу після п’ятого класу.
- Чому? - запитав я і подумав «дикий-с народ».
- Вона вже після п’ятого класу нічому хорошому не навчиться у вашій школі.
Пізніше я помітив, що моя семирічна донька повернулася зі школи засмучена. Перед сном, коли вона почала молитися, в неї потекли сльози і вона сказала: Боже забери від мене ці погані слова, вони лізуть мені в голову…
Ласкаво просимо в епоху Венери, кохана. Тебе згвалтували прямо в школі. В першому класі. Тепер ти пізнала те, що завжди буде лізти тобі в голову і тільки Господь, зможе вберегти тебе, маленьку овечку, серед вовків цього світу. Я не зможу…
Ви памьятаєте образ щасливого шлюбу - дідусь і бабуся сидять на лавці біля хати. І тільки смерть могла розлучити їх. Це вже стара минувшина. Ім на зміну прийшло покоління розлучених дідусів і бабусь. Це випускники перших змішаних класів. Можливо ви не пам’ятаєте, але колись давно в Україні були окремі школи для хлопчиків і школи для дівчаток. Може хтось вирішив, що у таких школах було замало сексу?
А розділене виховання - це, напевно, був один із важливих інститутів збереження цноти.
Другий - кримінальна відповідальність за будь-який позашлюбний секс (подружню зраду, перелюб, проституцію, гомосексуалізм).
За скверну слова можна було піти за грати, або втратити життя. Я подумав: а непогані були закони. Хіба той, хто вживає матюки перед дитиною не прирікає себе на смерть. Ну подумайте, навіщо мені матюкатися при дитині. Я ж розумію, що дитина переживе шок, я словесно гвалтую її. Потім мені легше буде згвалтувати її фізично. Для неї це вже не буде таким шоком.
Завдання всіх цих інститутів - зберегти дівчину незайманою (не розпущеною) до шлюбу. Якщо чоловічу незайманість перевірити значно важче, то дівоча цнота ставала певною гарантією, що жінці не потрібно буде лікуватися від сексуальної залежності і сім’ю буде збережено.
Але найголовнішим інститутом збереження шлюбу була Церква. А де сьогодні наша Церква? Який відсоток розлучень церковних шлюбів? Сто? Не обдурюйте себе, це не Церква. Церква не може благословити шлюб, якщо наречені переспали один з одним.
Чи ви ще не вважаєте, що позашлюбний секс - це злочин? Потрібно це доказів?
Ну добре, в Україні півмільйона дітей щороку викидають до смітників абортаріїв. Майже всі перші вагітності українські жінки переривають абортами. Знищуються первістки - сила і краса нації. Ви пам’ятаєте, як в Біблії описано найстрашніше покарання Єгипту, знищуються первістки. І нація занепадає.
Легалізація позашлюбного сексу - це пряма загроза існуванню української нації. Це питання державної безпеки. Психіка мільйонів дітей гвалтується в сім’ях п’яними розлученими батьками, в школах прокуреними розлученими вчителями. Сотні тисяч сиріт є плодами позашлюбного сексу. І тільки одиницям із них вдасться створити повноцінну сім’ю і не розлучитися. Тільки тим, кого врятує Господь.
Плоди позашлюбного сексу солодкі на язиці, але гіркі в утробі.
Сьогодні Вашим першочерговим завданням є відновлення інститутів збереження дошлюбної цноти.
Якщо ви берете участь в політиці (управління полісом, державою), то ви повинні створити інститути цноти. Підліток, який вживає матерні слова в присутності маленьких дітей не повинен залишитися непокараним. Його батьки повинні йти в тюрму. Це біблейська норма.
І ще раз запамятайте, країна в якій розвалено інститут цноти (шлюбу) - приречена. І ваші діти разом з нею. За таких обставин простацька стратегія мусульман контролювати Європу через 30 років виглядає досить реальною. Просто мусульманка в одному шлюбі народжує мінімум восьмеро. Там ще реально працюють інститути цноти.
Для того щоб нам відновити наші інститути цноти - потрібна моральна революція. Через п’ять років українські дівчата виходитимуть заміж незайманими, не розлучатимуться до смерті і народжуватимуть поки Бог даватиме. Немає дошлюбного сексу - не потрібно вчити школярів одягати презервативи. Забудьте про розлучення і про епідемію СНІДУ.
Звичайно будуть люди, яким така країна буде не до вподоби. Вони будуть говорити про свободу особистості. Ось відповідь їм: ви вільні люди і ніхто не може забрати у вас вашого права жити у вільній і чистій країні. Без матюків, розпусти, порнографії, та гомосексуалістів. Це моя свобода і вона закінчується там, де починаєтьтся ваша.
Коли приходить людина і говорить: я сплю з тваринами, я зоофіл і це моя свобода одружуватися на моїй козі. То ми повинні сказати: вибач, критерієм свободи, який не порушний у віках, була і є Біблія. Якщо ти блудник чи чужеложець, то в нас є тільки одна свобода - позбавити від тебе суспільство. Ось, що означає свобода. А не розслаблятися і отримувати задоволення, поки чужоложці гвалтують нас зі всіх екранів.
Ми вільні люди і повинні жити в чистому світі. Амінь
четвер, Листопад 27, 2008 в 19:58
Листопад 28, 2008 в 08:26
Игорь. ты долго думал и, в итоге выдал шедевр. Причём, на хорошем украинском. Я впечатлён настолько, что не решился писать рецензию на украинском, хоть и в достаточной степени им владею. Я начал читать эту твою статью с обычным предвкушением того, что сейчас подготовлю тебе в ответ какую-нибудь одесскую гадостную штучку ; моё протеворечивое нутро всегда подбивает меня на такие приколы. У меня уже даже назревали вступительные фразы и предложения, но продолжая читать твою цноту, я всё больше углублялся в смысл прочитанного, а когда закончил - то прочувствовал желание всё это хорошенько осмыслить ; с меня слетела мигом вся моя циннично-насмешливая блажь и я буду теперь долго думать. Статья потрясающая во всех смыслах. Браво !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Что в мире этом чище есть,
Чем блеск росы прозрачной капли.
Пожалуй, только наша честь,
Когда на самом деле есть
Она, у вас и у меня, не так ли?
Листопад 28, 2008 в 08:59
Игорь, я не поленился снова запустить компьютер ; да что компьютер, - я даже не пошёл на утренние морские стопятьдесят в ближайшую наливайку. А всё из-за того, что я, как ты говоришь ( в шоци ) от твоей цноты. И если ты заставил задуматься такого распутника, как Витька Нечаев, - то твоим пером, я думаю, писал сам Господь. Ведь это касается всех без исключения. Популярно, образно, красиво, иллюстрируя собственными примерами ты очень просто пояснил то, чего не могут объяснить все лучшие политологи и культорологи Украины и России и дал свежую и точную оценку тому бардаку, который у нас происходит и откуда это всё берётся. Бросаю в твою перевёрнутую шляпу всю свою наличность, которую сэкономил на выпивке.
Листопад 28, 2008 в 10:44
Игорь, твои институты цноты прекрасны, но утопичны, как торжество Коммунизма. Пришёл приятель, мы выпили и я скажу тебе так :
Господь довольно щедро отпустил
Моей душе прижизненных мучений.
Не стоит мне читать нравоучений.
Спасать её – превыше моих сил.
Что проку ей резвиться в облаках
Без оболочки…право, это скушно,
Когда с землёй сравняется послушно
Мой обречённый облегчённый прах…
Листопад 28, 2008 в 12:52
Я прочла Вашу статью. Знаете. Я вышла замуж в 16, и до мужа у меня никого не было. Сейчас мне 19, а он уже почти год назад ушел, сказав, что любит другую взрослую и опытную женщину.
Листопад 28, 2008 в 15:10
Витя, это точно божественно. От Духа
Прошибло
Что в мире этом чище есть,
Чем блеск росы прозрачной капли.
Пожалуй, только наша честь,
Когда на самом деле есть
Она, у вас и у меня, не так ли?
Листопад 28, 2008 в 23:20
Игорь, твои институты цноты прекрасны, но утопичны, как торжество Коммунизма. -не согласна! Утопия как призрачная мечта, а Господь -Это воплощение мечты. Мне очень повезло общаться с молодежью,познавшей Бога.Для них сохранение целомудрия до брака-неприложная,вовсе не тягостная норма.Общение с Господом дает неизменную радость и цноту во всем. Витя, стихи прекрасны .
Листопад 29, 2008 в 01:24
Ігоре, ти видаляєш коментарі, які суперечать твоїй точці зору??? Кумедно…
Admin: Я не пам’ятаю випадків коли Ігор взагалі видаляв які-небудь коментарі!
Справа у тому, що по деяким техничним причинам деяка частка коментарів іноді автоматично попадає до розділу “спам”. Зараз, наприклад, там вже більш ніж 4000 коментарів, які потребують узгодження - і це велика проблема. Будь ласка, вибачте за можливі незручності.
Листопад 29, 2008 в 11:32
Все зрозуміло, це просто видаляються “незареєстровані” коментарі. Тому зареєструвалась і спробую ще раз викласти свої думки з приводу цноти…
Я навіть уявила цю вільну і чисту країну… Як на ілюстраціях у „свідко-єговістських” виданнях: люди з усміхненими безтурботними обличчями, а навколо них – такі самі усміхнені тварючки Зрештою, чого б їм і не усміхатися? Адже ніхто не зрадить, не покине… Хіба що помре. Але то вже не проблема – у тому випадку наявність цноти для подальшого життя з іншим чоловіком/дружиною вже не актуальна.
Навіть хижаки, і ті шизофренічно сушать зуби. Тигри, леви та інші боягузливі представники тваринного світу сміливо розгулюють поміж людьми, бо мають офіційні державні гарантії, що їх не схилятиме до сексу який-небудь нецнотливий гомосапієнс. Повна ідилія… На перший погляд…
А от на погляд другий, третій, п’ятий і –надцятий ця ідилія розсипається як картковий будиночок…
Припустімо, що ми справді живемо у такій країні – країні тотальних заборон. Тим, хто досягнув певної зрілості у радянські часи, це не так вже складно і зробити. І хоча заборони мали тоді інше підгрунття, результат можна приблизно уявити. Усе, що заборонено, переходить на підпільний рівень, а інтерес до цього рівнопропорційно зростає. І який би не був гіркий заборонений плід, скуштувати його захочеться дуже багатьом, навіть якщо за це доведеться дорого платити.
Кримінальна відповідальність за такі «злочини» - взагалі абсурд. Неможливо виховати в людині моральність за допомогою залякувань. Страх перетворює людей на рабів, неповноцінних, закомплексованих істот. Сумніваюся, що така істота - це «образ і подоба Божа»…
Але навіть якщо уявити, що всі ці «інститути зі збереження цноти» створені і діють, чи стане це панацеєю для суспільства? Чи зменшиться кількість розлучень? Вочевидь, так. Чи зменшиться кількість абортів? Напевно, теж мабуть зменшиться. Кількісні показники свідчитимуть, що у нас все просто супер як класно. Але є ще показники якісні. Наскільки поліпшиться якість стосунків у «досмертних» шлюбах? Чи стане шлюб «ідеальнішим» від того, що він протриває не шість років, а сорок шість? Чи менше у такому шлюбі страждатимуть діти? І чи дошлюбна цнота врятує від подальших проблем? Зовсім не факт…
Мої покійні бабця з дідусем, щиро віруючі християни, прожили у шлюбі майже 55 років – з дошлюбною цнотою, без зрад, як належить вірним християнам. Їх справді розлучила тільки смерть. Але вони не сиділи щасливі на лавці біля хати. Спостерігаючи за їх стосунками, я думала: «Чому Бог такий жорстокий? Чому люди, яким настільки погано разом, не мають права розійтися?» Вони собі цього питання не ставили. Вони «смиренно несли свій хрест»…
На відміну від моєї бабці, я не виходила заміж цнотливою. Хоча, вихована у дуже релігійній родині, я ставилася у той час до фізичної цноти так, як ставиться до цього зараз І.Т. Цноту я сприймала як щось глобально святе, і не сумнівалася, що в мене буде один-єдиний чоловік на усе життя. І не зберегла я її не тому, що повірила, що секс головніший за чистоту, і не через свою «простоту чи тупість». Я її подарувала, людині, яку любила, повністю усвідомлюючи, що я роблю. Я подарувала найбільше, що в мене було, і найбільше, що я могла подарувати… і, правду кажучи, зовсім про це не шкодую. Інша річ, що мій подарунок виявився не потрібним. Тоді це було дуже боляче. Зараз це просто спогад.
Моя «нецнотливість» не перетворила мене на блудницю. За якийсь час я вийшла заміж за чоловіка, який теж був далеко не цнотливим. До того, як офіційно оформити стосунки, ми рік жили разом і тільки потім «відвідали» загс і повінчалися у церкві. Не знаю, чи Бог благословив наш шлюб, але наступного року виповниться 20 років, відколи ми разом, у нас двоє чудових дітей, і яким би це не здавалося неймовірним, ми ще і досі щасливі. А людям, які щасливі, нема потреби шукати задоволення десь інде.
Цнота не є рятівним колом для шлюбів, у всякому випадку не фізична цнота, яка перетворилася на предмет спекуляції, таку собі етикетку на жінці-товарі. До речі, за кілька тисяч у.о. цей «ярличок» спокійнісінько відновлять. Справжня цнота – не в статевих органах, вона в душі, у серці. Та вряд чи можна придумати державний інститут, який буде її туди силоміць імплантувати, і вряд чи вдасться вписати у КК статтю про відповідальність за нецнотливіть серця…
Листопад 30, 2008 в 01:51
Аргентина демократическая страна, но демократия дошла до того что узаконили однополый брак.Одну пару мужеложников лично со свадьбой поздравила Президенша Арфгентины.Есть такие места, которые специально выделины для гомосексуалистов-проституток, со всеми удобствами для работы.
Быть десвственником это позор.Сексуально подростки дебютируют в среднем в 15 лет.С меня смеялись, когда узнали что я в свои 18 лет ещё не с кем не спал.Девчёнки сами предлагают секс в школе.
Нам нужна демократия с порядком, с правильным пониманием свободы.Демократия без порядка - хаос.
Грудень 1, 2008 в 05:15
Ребята, коль Игорь так щедро предоставляет нам свободу у себя на блоге, я позволил себе предложить вам несколько пародий, которыми я увлёкся с некоторых пор :
Один графоман, который описал мытарства фигуристов В.Петренко и О.Баюл в Америке, на обложке своей книги заказал такой тиснённый золотом эпиграф :
Жизни нету, счастья нету
Посреди чужих людей.
Даже птице не годится
Жить без Родины своей.
Пародия
Надоело мне по свету
Пресмыкаться и страдать,
Жизни нету, счастья нету
Бога душу кузьку мать.
Нет мечты, надежды нету
Ни сзади, ни спереди,
Не увидеть мне просвета
Иностранцев посреди.
Жить так дальше не годится
От Отчизны в стороне,
Где, как птицы, чьи-то лица
На макушку гадят мне.
Один из моих приятелей, Дядя Гоша – подполковник в отставке, с которым я многие годы бегал по утрам вместе с его любимцем пуделем вокруг школьного стадиона, ведёт здоровый образ жизни : выпивает умеренно, не курит, регулярно посещает парную баньку. Одним из хобби дяди Гоши является литераторство. Недавно он написал такие стихи :
То птицей лечу подбитой,
То камнем лежу на дне,
То водки стакан налитый
Я выпиваю во сне…
Пародия
То птицей лечу подбитой,
То камнем лежу на дне,
То водки стакан налитый
Жена преподносит мне.
Когда я спускаюсь с неба,
Иль восхожу с глубин
За то, что я дома не был –
Накормлен, напоен, любим.
Я Бога гневить не буду
За то, что живу, как во сне,
Ведь даже любимый пудель
Немного завидует мне.
А если мне хуже станет
И счастью прийдёт конец –
Я утром сгоняю в баню
И снова я , как огурец…
Другим выдающимся перлом дяди Гоши была строка из его рассказа, как он флиртовал в ночном поезде с борт проводницей. Дядя Гоша написал : А за окном мелькала темнота.
Пародия
Однажды ночью, думами охвачен
Я ехал в поезде весь грустный неспроста,
Соседкой ловкой на 100 баксов одурачен,
А за окном мелькала темнота. - !!!
Состав бежал рессорами скрипя,
А я жалел об ускользнувшей попе,
Мыслишки друга дружку торопя,
Кричали: “Лучше б ты их пропил.”
А баксы так хрустели на исгиб
Совсем еще не скомканной купюрой
И я подумал : “Верно, я погиб,”
Коль начал флиртовать с такою дурой.
Еще ладонью слабо ощущал
Тепло груди фальшивой стюардессы,
Но разум все настойчивей вещал,
Что будешь жрать ты до самой Одессы?
Но в Харькове в купе ко мне подсел
Попутчик и тоску развеял сразу,
Так ненавязчиво, как-будто между дел
Гость Украины с горного Кавказа.
Он за знакомство выпить предложил,
А к выпивке, конечно и закуски.
Доброжелателен он был и очень мил
И выпивал не по грузински, а по русски.
А после женских прелестей кусок.
К нам села дама у местечка Саки,
Як кажуть – повна пазуха цыцок,
Еще и добрый оберемок сраки.
Друг весь зажегся, даме предложил
Получше место и еды добавил,
Вокруг нее, как бабочка кружил,
28
И добротой своею не лукавил.
А дама :”Дядечку, в мене ж великій піст
І я не можу цих харчів торкаться.”
“Минэ до лампочки, какой у тэбэ пизд,
я предлагаю тыбе кушать, нэ е—ся”.
Ночь продолжалась, я решил вздремнуть
На нижней полке, дамочка напротив.
Кацо у дамы :” Я продолжу путь
На полке свэрху, если ви не против?”
“Будь ласка, дядечку, навіщо вже пытать
Хіба ж я ваше місце закупляла.”
І, накінець, всі полягали спать,
Бо було до світанку часу мало.
Когда все стихло, даме на плечо
Спустилась на веревочке проворно
Записка, в ней мол, если хочешь горячо,
Один разочек за веревку дерни.
А, если ты меня не хочешь знать,
Такое было дальше продолженье,
То дерни разиков эдак семьдесят пять,
Последних десять дергай с ускореньем.
И до утра, под мерный стук колес,
В полудремотном эротическом кошмаре
Мой слух оргазма дикий крик донес, -
Веревку дергала мадам, как при пожаре.
Грудень 1, 2008 в 12:40
Грудень 1, 2008 в 12:43
Жанне.
Да, сохранять целомудрие в Церкви, в окружение людей, стремящихся к читате - не трудно, а радосно. Но я об этом и говорю - Церьков - это институт чистоты. если Церковь не помогает сохранить чистоту, то это не Церковь. Кге-то так… Такая мысль..
Грудень 1, 2008 в 13:08
Коню понятно, среди ликов святых, да в окружении людей никакая виагра не поможет… Почему так много орфографических ошибок. Стыдитесь.
Грудень 1, 2008 в 16:26
Стыдт…
Грудень 2, 2008 в 11:39
Я сам стыжусь, потому что стыдно за безграмотность, но вклиниваюсь т.к. кроме Жанны и Юлии больше некому ; поэтому - лирическо-романтическая пауза :
По роману Р. Сабатини
Ты обретешь красоты рая
А сердце, смятое тоской
Получит сладостный покой,
Коль для молвы недосягаем
И мести станет твой герой.
ТТтТыТТы обретешьТы
Попутный ветер пронзает спину
Слегка тревожит и греет кровь,
Рисуя снова в уме картины,
Их страстью пишет сама любовь.
Эгоистично, не зная смысла,
И есть она ли ? Вот в чем вопрос,
А чувства пулей обходят мысли
Несутся стаей на Барбадос.
Скрипит рангоут и гнутся стеньги,
И виден остров уж впереди,
Но гонят Пита отнюдь не деньги,
А страсть, как пламень в крутой груди
К единственной и достойной цели
Летит на крыльях седой пират
Объятый страстью он к Бишоп Белле
Не спит какую уж ночь подряд.
Но с ним волненья она не делит
Не слышит сердцабиений стон,
И кто оценит те средства к цели:
Джереми Пит или Волверстон.
Искать сочуствий ему напрасно,
В любовной муке, и ни к чему,
Уж лучше дольше побыть несчастным
В безумной страсти лишь самому.
Вдруг с марса крик:” Там по курсу слева”
На ветер круто, наперерез
Помилуй нас, пресвятая Дева
Спустись на время с своих небес.
Аврал. Всем наверх, эй канониры,
Будите Огла и по местам.
Корсары к борту, готовь мортиры,
Фитиль к бойницам, все по постам.
Враг уваженья весьма достоин.
Вот первый быстрый, маневра пик,
И волны лижут места пробоин,
И громкий выстрел и чей-то крик.
Но что поделать здесь может шхуна
Тут Бог не фраер и черт не брат
Когда вдоль борта летит бесшумно
С полсотней пушек морской фрегат.
Но что за чудо, по ходу боя
Маневр отличный от всяких схем.
И залп стопудный с бортов обоих
Решил моментно исход проблем.
А мигом после, при лунных бликах
Вцепились крючья сломавши строй.
И цепь корсаров с ужасным криком
В смертельной схватке рванулась в бой.
Здесь в самых жутких моментах боя
Сражался первым лихой пират,
Бродяга вечный, отличный воин
Был всем известен, как Питер Блад.
И лишь под утро Карибским бризом
Слегка рассеян батальный дым.
и юнга статный к безумству близок
он был брюнетом, а стал седым.
Победа рядом, но не услышит
Твоя богиня в твой бок похвал,
Убеждена ведь в том Белла Бишоп,
Что ты пират и большой нахал.
И снова мерно скрипит шпангоут,
Что был поломан в бою ядром
И “Арабелла” чинить рангоут
Спешит к Тортуге и льется ром.
А в это время, в своем поместьи
Скрипит зубами полковник злой,
И задыхаясь от черной мести
Он рвет манжеты с груди долой.
Дрожит от смеха кубрик матросский
И ром с текилой текут рекой,
А Черный Питер в одежде броской
глядит по курсу прикрыв рукой
Глаза от солнца и мыслей мрачных,
От пылкой страсти не ускользнуть
И не забыться в притонах злачных
Когда влюбленность терзает грудь.
Но вот и гавань родного порта
И “Арабелла” сбавляет ход,
И кровь быстрее бурлит в аортах,
И полон бликов небесный свод.
Однажды ночью корабль Пита
В заливе узком попал в капкан.
А выход в море фортом прикрытый
Сулит погибель, эх капитан.
Злобные жерла громадных пушек
Фарватер кроют прямым огнем.
Подумай Питер о грешных душах
И о престиже смекни своем.
Плюются смертью стальные дула,
И клубы дыма закрыли свет
Здесь не проскочит даже акула,
Не то что в полном грузу корвет.
Неужто снова в зените славы
Братву повяжет Британский флаг,
Бутылки к черту, долой забавы,
Все шлюпки в воду к борту на лаг.
Начальник порта должен поверить
Что Блад намерен на тыл напасть
И пушки форта перенацелить,
Убрать с позиций отрядов часть.
И вот корсары, через лагуну
Плывут на лодках в враждебный тыл,
Полковник замер в тревожных думах
С трубой подзорной в руках застыл.
А путь обратный от форта к судну
Те же корсары лежат ничком
Никто не дремлет сном беспробудным
Разведка зорко следит тайком.
За подготовкой морских ковбоев
И вот на вышку спешит доклад,
Что мол пираты готовы к бою
И ждет момента коварный Блад.
В ответ- команда по гарнизону
Все пушки форта с позиций снять
Обезоружив тем бастионы,
И штурм корсаров с лагуны ждать.
Веселый Роджер, удача с нами
И “Арабелла” в глухую ночь
Без лишних звуков под парусами
На полном ветре уходит прочь.
А на прощанье огнем ужасным
И громом страшным развергся борт-
Привет пиратов врагам несчастным
И черным пеплом накрылся форт.
Сердце страдает от страсти пылкой
Терзает душу и теребит.
Сидит в таверне обняв бутылку
Заброшен всеми и позабыт.
Не помогают старанья друга
Зажечь для Блада надежды свет.
Он телом здесь, а душой в Тортуге
На Арабелле сошелся свет.
Но лишь сильнее горит от рома
В душе пропащей любви костер.
Для всех влюбленных страшнее грома
В глазах любимой немой укор.
Опомнись, Питер, что за кручина,
Братва заждалась и ветер свеж
Оставь бутылку, ты же мужчина
И не достигнут судьбы рубеж.
В обьятья грусти впадать не надо,
Гаси в сраженьях огонь страстей.
И несомненно прийдет награда,
Ведь с нами череп и крест костей.
Так в утешеньях Джереми Пита
Корсар послушно ступил на борт.
Тропа к надежде опять открыта
И бриг поспешно покинул порт.
Корсары снова по волнам скачут
Презрев беспечно земную твердь,
Чтоб в схватках жарких поймать удачу
Иль в бездне пенной лихую смерть.
“Якорь поднять, парусов добавить,
Эй, флибустьеры, кончай базар,
Джереми, живо беги к штурвалу
И правь по курсу на Гибралтар”
Бушприт нацелен скругленным ноком
На заалевший вдали восток.
Надулся грот ветровым потоком,
Словно из пушки издав хлопок.
Зашелестела вода вдоль борта ,
Позволив лагу добрать узлов.
А встречный ветер пронзил аорты,
Вселив надежды на щедрый лов.
На курсах встречных в огне контрастов,
Фортуне зыбкой наперекос,
Поймать удачу под звон пиастров,
Несется судно задравши нос.
А с небосклона протуберанцем
Лизнул пиратов луч золотой,
Два галеона врагов испанцев
С добычей славной спешат домой.
Металл презренный в блестящих слитках
Блестит сияя во мгле трюмов,
И кож заморских крутые свитки
Словно бы стража меж сундуков.
Здесь ром ямайский и жемчуг черный,
Табак и кофе, живой товар –
В виде индейцев к войне проворных,
На смуглых лицах горит загар.
Лоснятся спины в цветных наколках,
Изображеньем заморских фей,
Но ярче блеска глаза креолки,
Как самый ценный морской трофей.
Мигель Диего с архипелага
Путем обманным ее украл.
Поклявшись жизнью и честью флага
Нарушил клятву, как злой шакал.
Был бриг у Блада довольно быстрым,
Но у испанцев резвее ход.
Не подобраться на меткий выстрел,
Блад понимает - Мигель уйдет.
Вот вызвал в рубку он канонира :
“Ответь, дружище, на мой вопрос,
Как далеко бьет твоя мортира,
Что ты с Джереми вкатил на нос.
Итог погони, гляди – плачевен,
С такого хода их не догнать,
Ты можешь плюнуть под ахтерштевень,
Чтоб главный румпель ему сломать?”
Огл в размышленьях заправил трубку,
Словно у пушки зажег фитиль,
И покидая в раздумьях рубку
Сказал: “Я стрельну за пару миль.”
А через время в ажурной лепке
Кормы испанца возник огонь,
То Огл разнес на дрова и щепки
В районе транца литую бронь.
Руль оторвался слетевши с петель
И галеон, потерявши ход,
Свалился с курса, нырнув под ветер
Бесславно кончил морской поход.
В теченье часа, иль менее даже,
Исход сраженья был разрешен.
В кровавой схватке на абордаже
Пал безнадежно весь галеон.
Ну а другой, поспешив навстречу
Диего в помощь, не подоспел.
Был мощным залпом корсаров встречен
И мало кто там остался цел.
Морские волки в атаке смелой
На борт к испанцам а с ними Блад,
И вдруг в креолке узнал он Беллу,
Одну из лучших своих наград.
Он оробел и поник поклоном,
Словно увидя морской мираж
И Арабелла с бессильным стоном
Сдалась на страстный тот абордаж.
Какое счастье есть у пирата :
Сундук пиастров и ласки фей,
Иль головами гасить оплату,
Заполнив петли на ноках рей…
Поскриптум
Строфа стиха вас медленно качает
Баюкает, как-будто в сладком сне.
А строчки растворяются и тают,
Как льдинки с первым солнцем по весне.
Сюжеты содержанием не полны
И рифмы не отточены вполне,
Но ощущенье – что качают волны
Вас наполняет, словно бы извне.
А внутренне, вас разум обличает -
За флибустьеров стали вы стеной.
Вас также на волне крутой качает
И вместе с ними вы стремитесь в бой.
В. Нечаев
Грудень 2, 2008 в 12:04
Игорь, я тоже стыжусь, потому что в очередной раз изгадил твою великолепную работу. Прости, если можешь. Больше не буду. Водка подорожала и мне уже не хватает для куража…
Грудень 8, 2008 в 14:11
Ігоре, доброго вам дня. У вас є дар пробуджувати у людей глибинну внутрішню рефлексію. І важливо навіть не те, як ми сприймаємо вашу творчість (її утопічність чи реальність, «правильність», змістовність…), а те, що ваші роздуми та образи «чіпляють», зупиняють. Ваша «утопія», дивним чином, підштовхує до того, щоб усвідомити, що є надуманим, а що справжнім, принаймні, у власному житті. У вас вистачає сили, мужності та таланту, щоб вести чесний діалог з собою. Талановито шукаючи себе – підштовхуєте інших до пошуку. А кожен, хто починає шлях до себе, в кінці шляху знаходить Бога. Не потрібно вчити, нав‘язувати і контролювати. Потрібно талановито підштовхнути до процесу самоусвідомлення. Будь-ласка, напишіть сценарій кінострічки або проект авторської програми, та спробуйте пошукати людей (в нашій країні), які дадуть можливість їх реалізувати. Я чомусь переконана, що це «русло» для вас, і воно вас вже чекає.
Окремо вдячна вам за те, що почали розмову, під час якої я отримала можливість почути Лію. Дуже схожими є наші погляди та ставлення до життя. Для мене її слова були дуже довгоочікуваними та вчасними.
Грудень 9, 2008 в 15:19
Юлія, про яку Лію йдеться, що за розмова відбулася. Начебто якісь таємниці кояться на блозі. Нічого не розумію крім того що Ткаленко створив геніальну, високохудожню працю своїми інстітутами цноти. Але ж де знайти спонсорів в ці часи, до того ж високоморальних, які б захопилися тим, що створив Ігор.
Грудень 23, 2008 в 19:26
Гениальные извивы
Изощрённого ума,
Лучезарна и красива
Моя нежная кума.
За спиной четыре вуза,
Ног безмерная длина,
Ей бы стать моею музой,
Да не девочка она…